В процесі спілкування вчителя і учняі можуть з’явитися два емоційні полюси спілкування: позитивний та негативний. Як показує досвід, саме наявність педагогічного такту дозволяє вчителю будувати спілкування на позитивних емоціях. Всі дослідники такту підкреслюють місткість цього поняття і відмічають відсутність його єдиного визнання.

Що ж таке такт? Буквально це означає “дотик”. Це моральна категорія, яка допомагає регулювати людські стосунки. Тактовна поведінка вимагає, щоб у найскладніших ситуаціях зберігалась повага до людини. Педагогічний такт відрізняється від загального поняття такту.

Педагогічний такт - це міра педагогічно доцільного впливу на учнів, вміння встановити продуктивний стиль спілкування. Дозування впливу проявляється і в виборі методів, які повинні застосовуватись (як ліки в медицині): оптимальний, ненав’язливий та делікатний.

Педагогічний такт виявляється також і в зрівноваженості поведінки викладача (витримка, володіння собою разом з безпосередністю спілкування). Педагогічний такт передбачає і гнучкість поведінки викладача – тактику. Вибір тактики в спілкуванні пов’язаний із вмінням користуватися рольовими позиціями.

Виділяють чотири позиції:

- “прибудова зверху” - викладач демонструє незалежність, намір взяти відповідальність на себе – позиція “батьківська”;

- “прибудова знизу” - виявляється залежна, підкорена і невпевнена в собі особистість -позиція “дитини”;

- “прибудова поруч” – в цій позиції виявляється коректність і стриманість поведінки, вміння рахуватися з ситуацією, розуміти інтереси інших і розподіляти відповідальність між собою і ними (позиція “дорослого”);

- “прибудова ” – ніякої участі.

Використання тієї чи іншої позиції диктується ситуацією. Оскільки спілкування – процес двосторонній – необхідно враховувати установку партнера. Звичайна позиція вчителя – це позиція співробітництва дорослого. Ця позиція проектує вучнях рівноправних партнерів за взаємодією, створює атмосферу довіри. Етнічні засади поведінки вчителя набувають великого значення при роботі з дітьми, колегами, адмістрацією та батьками. Формування свідомості людини починається ще з раннього дитинства. Вихователі та педагоги мають неабиякий вплив під час цього процесу. Тому дуже важливо щоб перед дітьми був гідний приклад правильної поведінки.

Вчителі є відповідальними за свою діяльність та манеру поведінки. Така відповідальність є загальноприйнятою. В своїй роботі кожен педагог має враховувати дані правила, обов’язки, норми поведінки. Для досягнення цієї мети педагоги та вихователі мають усвідомити принципи роботи та досягати їх на відповідних високо-етнічних засадах. Етична поведінка вчителя є провідною низкою в даній діяльності.

Нам, вчителям, слід ретельно слідкувати за своєю поведінкою, контролювати свої емоції, навіть, міміку та жести. Аби уникнути негативного протиставленого образу. Для дітей, педагог зазвичай є авторитетом. Тому педагог – вихователь має всю увагу звернути на підтримання цього авторитету. Адже всі діти потребують позитивної атмосфери в шкільному закладі, дане завдання покладається на педагогів. Вчитель — це не тільки професія, а й соціальний статус, якому потрібно відповідати. Тому, для цього, педагог повинен володіти педагогічною культурою. Вимоги до культури педагога записані в педагогічній етиці. Етика визначається як наука про моральність. Найважливішою вимогою педагогічної етики є любов до дітей. Але це означає не тільки виявляти почуття , а й уміння педагога прийняти вихованця таким, який він є, співпереживати йому , допомагати в розвитку. При здійсненні своєї діяльності вчитель керується такими принципами:

• гуманність
• законність
• демократичність
• справедливість
• професіоналізм
• взаємна повага

У педагога, діти, насамперед, цінують доброту, чуйність, розуміння. Любов до дітей повинна бути на рівні моральних відносин. Якщо ж вчитель не любить дітей, то він не зможе викликати любов і довіру в підростаючого покоління.

Вимогливість вчителя стосовно учнів повинна бути позитивною і обґрунтованою. Вчитель вибирає методи роботи з учнями , розвиваючі в них такі позитивні риси і якості, як самостійність , самоконтрол , самовиховання, бажання співпрацювати і допомагати іншим. Вчителю слід прагнути до підвищення мотивації навчання в учнів, до зміцнення віри в їхні сили і здібності. Вчитель повинен вміти виправити свою помилку. Учитель справедливо і об’єктивно оцінює роботу учнів, не допускаючи завищеного або заниженого оціночного судження. Учитель зобов’язаний зберігати в таємниці інформацію, довірену йому учнями, за винятком випадків, передбачених законодавством. Учитель не повинен зловживати своїм службовим становищем, використовуючи своїх учнів для яких послуг або позичені в особистих цілях. Учитель не має права вимагати від учнів додаткової винагороди за свою роботу, за винятком випадків, передбачених у законодавстві.

Вчитель є чесною людино , яка дотримується законодавства. З професійною етикою вчителя не поєднуються ні одержання хабара, ні її дача.

Вчителі повинні шанобливо і доброзичливо спілкуватися з батьками учнів. Учитель консультує батьків з питань освіти учнів. Учитель не розголошує висловлену дітьми думку про своїх батьків або думку батьків про дітей. Відносини вчителів з батьками не повинні впливати на оцінку особистості і досягнень дітей. На відносини вчителів з учнями та на їх оцінку не повинна впливати підтримка, що надається їх батьками освітній установі.

Учитель повинен дбайливо й обґрунтовано витрачати матеріальні та інші ресурси. Він не повинен використовувати майно школи чи іншого виховного закладу, а також свій робочий час для особистих потреб. Педагогічний такт в широкому розумінні – це професійна якість вчителя, за допомогою якої він в кожному конкретному випадку застосовує до учнів найбільш ефективний спосіб виховного впливу. Кожен педагогічний спосіб, кожне зауваження, яке дає вчитель учням, повинні піднімати авторитет вчителя.

Педагог, який володіє педагогічним тактом, стриманий, але вимогливий вчитель, який не буде закривати очі не недопустимі вчинки учнів, не боїться зробити любому з них строге зауваження, але робить це вміло, в формі, яка не принижує ні особу учня, ні особу вчителя.

Тактовний педагог володіє великим і активним запасом різноманітних способів впливу на школярів. Це і сила волі, стриманість, уважність, послідовність, кмітливість, гумор і іронія, усмішка, погляд, десятки відтінків голосу. Вчителі, які із широкого діапазону способів впливу користуються лише незначними, втрачають багато можливостей встановити контакт із учнями.

Тактовному вчителю не потрібно весь час слідкувати за дітьми. Його відношення з учнями побудовані на взаємній довірі і взаємній повазі. Тому він може позволити собі пошутити з ними, зробити комусь із них іронічне зауваження. Все в поведінці тактовного вчителя є природнім. Тактовна поведінка з учнями стає його звичкою, невід’ємною рисою його характеру.

Такий вчитель володіє спеціальним вмінням спілкуватися із дітьми. Таким вмінням повинен володіти кожен педагог.